Суржик - це хвороба, від якої треба лікуватись
Суржик - це неконтрольована суміш з українських та російських слів. Його називають хворобою мови, тож від хвороби мусимо лікуватися.
Мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка дає поради стосовно стандартів сучасної української літературної мови.
Радіослухач Богдан прочитав в одному виданні, що на Кіровоградщині, Дніпропетровщині, Запоріжжі й на Донеччині поширений, як він пише, степовий діалект української мови. Чи це часом не російсько-український суржик? - запитує радіослухач.
Суржик - це неконтрольована суміш з українських та російських слів. Його називають хворобою мови, тож від хвороби мусимо лікуватися.
А говірки зазначених областей є частиною найбільшого з трьох наріч української загальнонародної мови - південно-східного. Частиною цього наріччя є середньонаддніпрянський говір, на основі якого виникла сучасна літературна українська мова.
Слобожанський говір поширений у південно-східних районах Сумської області, на Харківщині, в північних районах Луганської області.
Степовий говір - це південні райони Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Миколаївщини та Одещини. А також це Запоріжжя, Донеччина й Херсонщина.
Відрізняється цей говір від літературної мови кількома рисами. Зокрема, в дієсловах не відбувається чергування "д", "т", "з", "с" з "дж", "ч", "ж", "ш". Тобто, кажуть не "сиджу", а "сидю", не "кручу", а "крутю", не "вожу", а "возю" і не "ношу", а "носю".
Третя особа дієслів другої дієвідміни закінчується не на "ить", а на "е": "робе", "носе", "ходе" при літературних формах "робить", "носить", "ходить".
Прислівник "де" використовують замість "куди": "Де ти йдеш?" замість "Куди ти йдеш?".
Отже, степовий говір - це не суржик, а одне з територіальних відгалужень загальнонародної української мови.
Андрія цікавить етимологія слова "філіжанка". "Філіжанка" - синонім до слова "чашка". Наприклад: "Кава запарувала в малих філіжанках у руках у гостей" (Михайло Коцюбинський). "Купріян дивиться на філіжанку чаю, що парує на столі" (Григорій Тютюнник). Як і польське "filiżanka", грецьке "флідзані", це слово походить від турецького "fincan" з цим самим значенням.
Віталій запитує, як правильно казати - "гумка" чи "ґумка". Ідеться про те, чим витирають написане. Оскільки першоджерелом цього слова є середньолатинські "gumma", "gummi", то краще казати "ґумка". Бо багато хто ґекає в грецьких словах, але для цього немає жодних підстав. Греки кажуть "гама", "Горгона", а окремі українці тут ґекають. А там, де треба вимовляти "ґ", гекають.
Треба казати "ґрунт", "ґума", "обґрунтований", "проґумований".
Олександр Пономарів ... 9/1995-7/1996, 2/1998-6/1998 - проф. української мови Інституту східноевроп. студій, Карлів університет у Празі
постiйна адреса статтi: http://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/
