У закарпатській Колочаві знімуть художнє та документальне кіно

Якщо українська кінематографія переживає некращі часи, то в гірському селі на Міжгірщині фільми знімаються і сьогодні. Завдяки багатим звичаям та традиціям, цікавій історії та мальовничим краєвидам закарпатська Колочава продовжує увіковічнювати себе на кіноплівці.

Ера "колочавського кіно" розпочалася з чеського письменника Івана Ольбрахта, який у 1933 році зняв у селі за своїм сценарієм фільм "Марійка-невірниця". Залишивши тим самим для нащадків пам'ятку про тогочасне життя гірського села, де єдиним заробітком для селян була заготівля лісу. Варто зауважити, що у стрічці не знімався жоден професійний актор, - верховинці, євреї, чехи грали самих себе, говорили своєю мовою. Цікаво, що говірка колочавців майже не змінилася з тих пір. Сам Ольбрахт також виконав у стрічці епізодичну роль туриста, який приїхав до села. Фільм тоді показали у Празі, Братиславі, Ужгороді, Мукачеві, Хусті та Колочаві.

Через сім десятків років закарпатцям знову трапилася нагода побачити цю кінострічку. 5 червня у рамках Днів Колочави в Ужгороді у  Закарпатському обласному театрі ляльок "Бавка" за сприяння народного депутата України, вихідця з Колочави Станіслава Аржевітіна було організовано перегляд стрічок про село. "Марійка-невірниця", яку побачили сучасники, є урізаною радянською цензурою копією фільму, яку празька кіностудія "Баррандов" передала у 1977 р. Київській кіностудії ім. О.Довженка.

Загалом колочавці презентували 11 стрічок - сучасних і з минулого століття, які знімалися на території села (всього їх нараховується 15). Це художні, документальні та ігрові фільми про Колочаву. Серед них і кінострічка "Микола Шугай", знята чеськими кінематографістами у 1947 р. за однойменним романом   Івана Ольбрахта, яка 60 років пролежала у сховищах державного кінофотофоноархіву. Завдяки старанням пана Аржевітіна у 2007 р. фільм був продубльований українською мовою, таким чином отримавши нове життя.

Цікавість глядачів викликало і документальне кіно: "Плоти йдуть по Тереблі" (1955), "Я піду в далекі гори" (1981), сучасні "Ольбрахт і Колочава" (2008), "Пам'ять і примирення" (2009), "Колочавський вчитель" (2009). Режисером  трьох останніх стрічок є  Сергій Губський.

Скандальним виявився фільм "Я піду в далекі гори" режисера Віктора Стороженка, який розповідає про історичне минуле Колочави (Івана Ольбрахта та його твори, Миколу Шугая, повстанців, колочавського січовика Михайла Шимоню)  та життя села у радянські 80-ті.  Саме  за висвітлення минулих подій режисер потрапив у немилість до радянської влади, а фільм вийшов на екрани у скроченому вигляді.

Приклад чеського письменника надихнув народного депутата на створення аматорських фільмів "Стежками опришків, або Повернення Шугая" та  "Колочавські повстанці", сценарії до яких написав особисто. У  фільмах також не знімався жоден професійний актор, ролі зіграли колочавці та київські колеги по  банку АЖІО. Зйомки останнього фільму ще продовжуються знімальною групою Національної кіностудії ім. О.Довженка. вже відзнято 70 % матеріалу.  Фільм, режисером якого є  Владислав Таранюк, розповідає про події, що мали місце навколо села Колочава після закінчення Другої світової війни, зокрема про групу Штаєра, що протидіяла радянській владі і переховувалася в колочавських лісах  аж до 1955 р.  Сценарій  до кінострічки написаний паном Станіславом на основі архівних матеріалів.

Так, завдяки розбійнику Миколі Шугаю, чеському письменнику Івану  Ольбрахту та уродженцю Колочави Станіславу Аржевітіну про далеке гірське село знають не тільки у Міжгірському районі, а й у Києві та Чехії. Найбільше  туристів приїжджають саме звідти. Та  і подивитися у Колочаві є на що: багаті традиції, 9 цікавих музеїв, більше 20 пам'ятників та обелісків, єдина Школа вівчарства, власні гроші, ну і звісно ж гірське цілюще повітря, казкові пейзажі й гостинні люди.

Оксана Чужа, для Закарпаття онлайн. Фото автора
14 червня 2010р.  16:54

http://zakarpattya.net.ua/ua_news_63714.html