Ukrajinci.cz

Її голос лунав в окопах, у шпиталях, на провінційних сценах і в головних концертних залах країни. А ще - звучав чи не з кожного вікна (17 червня - 26 років з дня смерті Клавдії Шульженко, Естрадна співачка, актриса театру і кіно)

Народилася Клавдія у Харкові, в сім'ї бухгалтера Головного управління залізниці Івана Шульженка. З раннього дитинства музика органічно входила у життя дівчини. Батько її грав у самодіяльному духовому оркестрі, іноді співав на любительських концертах. Він познайомив доньку з українськими та російськими народними піснями, з міськими романсами, які вона незабаром почала виконувати сама. Одного разу, наспівуючи "Снился мне сад в подвенечном уборе", Клавдія почула аплодисменти - під її вікнами зібралися слухачі, які висловлювали своє захоплення й вимагали продовження "концерту".

Багато було проспівано для себе, для родичів та друзів, для випадкових слухачів. У 1923 р. К.Шульженко нарешті переступила поріг театру М.Синельникова. Робота у цьому харківському колективі вважалася на той час справжнім театральним університетом. Потрапити до уславленого режисера було заповітною мрією навіть визнаних акторів. К.Шульженко пощастило: М.Синельников був зацікавлений не лише її співом, а й непереборним бажанням стати актрисою. Він одразу ж зарахував Клавдію до своєї трупи.

Першим спектаклем, в якому, щоправда тільки у масовках та у хорі, взяла участь К.Шульженко, була поставлена М.Синельниковим разом з І.Дунаєвським (на той час завідувачем музичної частини театру) оперета Оффенбаха "Перікола".
У наступній постановці, мелодрамі Г.Ге "Казнь", молода актриса отримала самостійну роль співачки з ресторану, яка виконувала романс "Снился мне сад". Вона вміла вмить оволодівати увагою глядачів.
Втім, за кілька років роботи у Харківському театрі К.Шульженко не зіграла жодної значної драматичної ролі, але саме там розпочалося її формування як майбутньої знаменитої естрадної співачки. М.Синельников, якому К.Шульженко була вдячна усе життя, змусив її усвідомити й назавжди запам'ятати, що вена повинна "грати пісню, як грають спектакль", де буде "єдиною виконавицею усіх ролей".
Одночасно зі сценічною роботою К.Шульженко почала займатися вокалом з професором Харківської консерваторії М.Чемізовим. Дуже швидко вона стала незмінною учасницею спектаклів-дивертисментів, що регулярно проводилися у театрі, у яких була єдиною й неперевершеною виконавицею пісень.
Усе частіше Клавдію Шульженко запрошували брати участь у концертах різноманітних клубів та на відкритих сценічних майданчиках. Отже, виникла потреба мати власний репертуар. Спочатку до нього входили пісні: "Андрю-ша" (музика І.Жака, вірші Г.Гридова), українська народна "Розпрягайте, хлопці, коней", романс "Снился мне сад" та ін. Незабаром у репертуарі К.Шульженко з'явилися перші сучасні пісні: "Песня о кирпичном заводе" ("Кирпичики") та "Шахта № 3" (музика В.Кручиніна, вірші П.Германа), які одразу завоювали велику популярність. їх співали і в концертних залах, і на сімейних святах, і на дружніх вечірках, у місті та у селі. Проте, незважаючи на це, невдовзі на адресу "Кирпичиков" почали з'являтися в'їдливі звинувачення у тому, що вони відбивають смаки міщанина. К.Шульженко першою з естрадних співачок звернулася до матеріалу, співзвучного своєму часові. Вона виконувала також такі пісні: "Гренада" (музика В.Мейтуса, вірші М.Свєтлова), "Красньїй мак", "Жорж и Кетти" (музика Ю.Мейтуса, вірші Є.Брейтігама).
Так прийшло безумовне визнання її публікою і, водночас, невдоволення критики, яка називала репертуар співачки "сумнівним", "вчорашнім днем". Не остання роль у цьому належала Російській асоціації пролетарських музикантів (РАПМ), що не стільки боролася за "нову музику", скільки агресивно виступала проти неї, заважаючи будь-якому рухові вперед, розвитку художньої творчості.
Саме за таких складних умов розпочинала свою професійну естрадну кар'єру Клавдія Шульженко. Тяжіння до естради виявилося настільки сильним, що 1928 р. вона назавжди залишила театральну сцену. Такий крок у ті часи вимагав неабиякої мужності, підкріпленої стійкою вірою у власні сили.
1928 р. у Ленінграді актриса вперше виступила на сцені Марийського театру, куди її запросили взяти участь у концерті, присвяченому Дню преси, її ім'я одразу ж стало відомим. К.Шульженко часто співала перед демонстрацією фільмів у кінотеатрах. І дуже швидко глядачі почали "ходити", головним чином, саме "на Шульженко". Цикл, названий нею "революційними і жанровими радянськими піснями", поповнився новими творами: з'явилися "Никогда" (музика Д.Біцко, вірші П.Германа), "Негритянская колнбельная" (музика В.Портова, вірші М.Фрадкіна). "Физкультура" (музика В.Кручині-на, вірші О.Осеніна).
Період виступів у кінотеатрах тривав недовго. Вже 1929 р. Клавдія Шульженко стала солісткою Ленінградської естради й почала виступати у мюзик-холі (програми "Сто хвилин репортера", "Атракціони в дії") тощо. Репертуар її був, в основному, усталений, а виступи, як і раніше, мали великий успіх у публіки й супроводжувалися негативними відгуками критики. Особливо лаяли тоді музичний драматичний спектакль Ленінградського мюзик-холу "Условно убитьій" (1931, сценарій В.Воєводіна та Є.Рисса, музика Д.Шостаковича), головні ролі в якому виконували К.Шульженко та Л.Утьосов.
Невдалою виявилася й спроба К.Шульженко знятися в кіно - у картині М.Ауербаха за сценарієм П.Бровки вона виконала головну роль ткалі Віри. Не маючи можливості не тільки співати, а й говорити (фільм був німий), актриса опинилася у чужій стихії.
На початку 30-х Клавдія Іванівна виконувала міські романси, пісні перших пореволюційних років, народні пісні. І хоча вона вже співала "Записку" (музика П.Бродського, вірші ПХермана), "Портрети" (обробка М.Мін-ха, вірші М.Оцеві), "Руки" (музика І.Жака, вірші В.Лебедєва-Кумача) - пісні, які згодом стали знаменитими, тільки "шульженківськими", ці твори здавалися тоді найбільш випадковими в її репертуарі.
Проте невтомна робота над пошуком нових пісень, складанням нових концертних програм тривала. І вже на межі ЗО-40-х років цілком визначилися вибір репертуару, його основа й спрямування, принцип відбору: інтимна лірика, пісні, звернені до душевних, любовних переживань людини, до заповітного світу її почуттів і настроїв. На цьому шляху актрисі вдавалося усе - інтонація, музична фраза, її нюанси, будь-який сценічний рух, малюнок образу. У світі ліричної пісні К.Шульженко почувалася легко, спокійно, впевнено; вона розмовляла зі слухачами про все, що її цікавило і хвилювало, що становило сенс творчого життя. Із сумом чи з гумором, але завжди схвильовано розповідала Клавдія Іванівна про почуття й переживання, зрозумілі кожному.
На перший Всесоюзний конкурс артистів естради (Москва, 1939) співачка прийшла вже сформованим майстром. Уже кілька років вона була солісткою у джазі під керівництвом Я.Скоморовського. На конкурсі К.Шульженко виконала три номери: пісні "Записка", "Челита" (обробка М.Френ-кельмана, російський текст Н.Лабківського), новий твір "Девушка, прощай!" (музика С.Тартаковського, вірші М.Ісаковського). Співачка продемонструвала непересічну 1940 р. створено джаз під керівництвом К.Шульженко та її чоловіка - талановитого музиканта В.Кораллі. Невдовзі цей колектив розпочав гастролі по всій країні. Велика Вітчизняна війна застала його в Єревані, звідки артисти джаз-ансамблю надіслали до штабу Ленінградського військового округу телеграму, в чій сповіщали, що добровільно повністю віддають себе в його розпорядження. їхнє прохання задовольнили: вони були зараховані до складу діючої армії, у театрально-концертну бригаду.
Так почалися військові дороги Клавдії Шульженко. Працювати доводилося цілодобово. Зранку актори грали для солдатів перед боєм. Потім виступали у госпіталях. А пізньої ночі влаштовували ще концерти для тих, хто повернувся з бою, для членів військових рад.
У воєнні роки талант Клавдії Іванівни Шульженко отримав велику популярність, любов і визнання глядачів. Вона співала про любов, ніжність, вірність. Це були уже добре відомі "Андрюша", "Записка", "Руки", а також "Встречи" (музика І.Жака, вірші А.Волкова), "В вагоне поезда" (музика І.Жака, вірші М.Кареліної), "Сі любви не говори" (музика А.Владимирцова, вірші Н.Лабківського), "Мама" (музика М.Табачникова, вірші Г.Гридова) та ін.
1942 р., у найтяжчий період блокади Ленінграда, з'явилася пісня, яку майже кожен знав напам'ять - "Синий платочек" (музика Є.Петербурзького, вірші М.Максимова). Саме у ті дні вона виявилася необхідною людям, як повітря, як хліб. Того ж року, записаний на грамофонну платівку, "Синий платочек" пішов у тріумфальний похід по країні. Цю мелодію вдень і вночі можна було почути і на фронті, і в тилу.
У лютому 1942 року Клавдію Іванівну Шульженко запросили до Москви на зйомки фільму "Концерт - фронту" (режисер М.Слуцький, сценарій О.Каплера). У цій кінематографічній естрадній виставі брали участь: І.Коз-ловський, І.Ільїнський, Л.Утьосов, Л.Русланова, А.Райкін та інші майстри естради. К.Шульженко виконала "Синий платочек".
Ансамбль, у складі якого виступала співачка, виніс усі труднощі облоги Ленінграда, у важких умовах провів на флоті та на Ленінградському фронті понад 500 концертів. Одна за одною з'являлися пісні воєнних років: "Вечер на рейде" (музика В.Соловйова-Сєдого, вірші АЛуркіна), "Моя тень", "Опустилась ночь над Ленинградом", (музика В.Тимофєєва, вірші В.Крахта та А.Жерве), "Давай закурим" (музика М.Табачникова, вірші Я.Френкеля), "Незабудка" (музика А.Лєпіна, вірші Ф.Лаубе), які виконувала К.Шульженко.
1945 р. Клавдії Іванівні Шульженко присвоєно почесне звання заслуженої артистки РРФСР. Війна закінчилася, але співачка пронесла пам'ять про неї через усе своє життя й усю творчість. Пісні про війну назавжди залишились в її репертуарі.
У перші повоєнні роки ім'я К.Шульженко буквально гриміло по країні. Актриса давала багато концертів у різних містах, із записами її пісень виходили численні платівки.
Одночасно продовжувалися й пошуки нових пісень. Співачку зацікавила сюїта В.Соловйова-Сєдого "Возвращение солдата" на вірші О.Фатья-нова. Цей твір, що об'єднав у собі 6 різних за жанром пісень: "Шел солдат из далекого края", "Расскажите-ка, ребята", "Син" ("Кольїбельная"), "Поет гармонь за Вологдой", "Где же вьі теперь, друзья-однополчане?", "Величальная", є своєрідною поетичною оповіддю про війну, про Солдата, про Вітчизну. Загальна мелодійність сюїти, задушевність, близькість до народних наспівів і характерів співпадали з індивідуальністю К.Шульженко, і вона виконувала її з великим успіхом.
Проте щасливі часи для розквіту творчого обдарування К.Шульженко минули. Невдовзі (на межі 40-50-х років) почав вестися наступ на ліричну пісню, яка завжди була основною в її творчості. Цей жанр безжально витісняли з естради, "чистячи" репертуар співаків. Так само переслідувалися і танцювальні, джазові мелодії - вальс, фокстрот, танго, у ритмах яких переважно виконувала свої пісні артистка.
Клавдії Шульженко довелося звернутися на деякий час до тогочасних студентських мажорних, жартівливих пісень. Так само кількома роками раніше, 1945-го, вона мусила відмовитися від супроводу джазу й виступати лише з одним акомпаніатором. У репертуарі з'явилися такі твори, як "Пе-сенка о мужьях" (музика М.Воловаца, вірші І.Фінна), "Дядя Ваня", "Ягода" (музика В.Соловйова-Сєдого, вірші В.Винникова).
Деякі нові пісні К.Шульженко, що увійшли 1950 р. до естрадної програми московського театру "Ермітаж", не принесли їй бажаного успіху. Критика знову вилаяла інтимно-ліричні романси, зокрема "Веер" (музика Л.Грега), "Девичью песню" і "Верность" (музика А.Новикова). Інші твори, навпаки, підтримані критикою - "Женщина в борьбе за мир" (музика Н.Іллстович), "Письмо матери" (музика І.Дунаєвського), не стали чимось цікавим, значним у творчості К.Шульженко й не були прийняті слухачами.
Такі складні часи для актриси тривали аж до "хрущовської відлиги", коли вперше почали з'являтися статті на захист жанру ліричної пісні. На той час Клавдія Іванівна залишалася чи не єдиною з виконавців ліричних пісень, оскільки за роки переслідувань їх коло значно звузилося.
У другій половині 50-60-х років з'явилося багато молодих жанрових співачок, серед яких були дуже талановиті: Г.Веліканова, М.Кристалінська, Р.Сікора, С.Давидян та ін. Буйний розквіт жанрової пісні на деякий час відсунув ім'я Клавдії Шульженко у тінь. Голос співачки загубився серед інших, її стиль став здаватися застарілим.
Проте в цей нелегкий період співачка продовжувала невпинно працювати, мобілізувавши усі духовні й творчі сили. Вона значно скоротила кількість своїх виступів, серйозно вивчала десятки нових пісень. У виборі репертуару, у пошуку "своїх" пісень, як завжди, виявила мужність і рішучість, що базувалися на точному аналізі власних сил і завдань. К.Шульженко бажала залишитися сама собою і, тільки за цих умов, бути прийнятою сучасниками, необхідною їм.
Через деякий час слава її спалахнула з новою силою: Клавдія Іванівна вийшла до слухачів з великою, на два відділення, концертною програмою "Песни о любви". До неї увійшли: "Не говорите мне о любви" (музика М.Мін-ма, вірші В.Масса), "Если вам ночью не спится" (музика А.Островського, вірші С.Михалкова), "Как на свете без любви прожить" (музика М.Фрадкі-на, вірші Л.Ошаніна), "Давай закурим", "Песня о старом друге" (музика В.Фіготіна, вірші І.Суслова та Ю.Відермана), "Старинньїй вальс" (музика З.Левіної, вірші Л.Глазксвої), "Три вальса" (музика О.Цфасмана, вірші Л.Давидович та В.Драгунського), "Рассеянная" (музика ЛЛоляковського, вірші С.Фогельсона), "Что такое любовь" (музика О.Долуханяна, вірші М.Лисянсь-кого), "Морщинки" (музика І.Лазовського, вірші Я.Зискінда), а також пісні, що вже давно і з великим успіхом виконувалися актрисою, - знамениті "Руки" і "Портрет".
Свій репертуар Клавдія Шульженко відбирала і шліфувала десятиріччями. Вона ніколи не дозволяла собі ганятися за швидкоплинною модою, а завжди керувалася лише потребою власного мистецького світу. Майже нічого з її репертуару ніколи не виконувалося іншими вокалістами, і ніхто з них не наважувався наслідувати її. Тільки одне це вже говорить про неповторність і складність особистості Шульженко-митця.
1971 р. Клавдія Іванівна стала народною артисткою СРСР. До останніх днів свого довгого життя не полишала вона наполегливої творчої праці. Співачка брала участь у багатьох концертах, зокрема 1976 р. відбувся її ювілейний концерт - своєрідний творчий звіт за 70 років життя і за 50 - відданих пісні. Вона випускала платівки із записами своїх пісень 1981 р., написала книгу "Когда вьі спросите меня...", присвячену спогадам про свій творчий шлях, друзів і колег - композиторів, поетів, артистів.
Померла Клавдія Іванівна 1984 року у Москві і була похована на Новодєвічому кладовищі.

http://presscenter.ukrinform.ua/figurants.html

Назад на головну сторінку