Ukrajinci.cz

Багато наук сперечаються між собою, хто він, Ілля Мечников, - біолог і патолог, чи зоолог і ембріолог, бактеріолог й імунолог, чи батько світової геронтології і творець теорії імунітету і запалення? І три країни ніяк не можуть поділити видатного вченого - одного з останніх енциклопедистів ХХ століття.

Україна вважає Мечникова своїм, бо народився в ній, працював тут чверть віку, Росія - своїм, оскільки багато творів писав російською, здобував славу для Російської імперії. Франція також відстоює право пишатися ним, адже останню чверть життя працював у Парижі, де отримав найвищу наукову нагороду - Нобелівську премію. І прах свій заповів бібліотеці Пастерівського інституту.

Ілля Ілліч Мечников народився в селі Іванівка Куп'янського повіту Харківської губернії в сім'ї гвардійського офіцера. Рід його по батьківській лінії походив від молдавських бояр Степановичів, один з яких на початку ХVІІІ століття переселився до Росії.

Покликання Мечникова до науки виявилося дуже рано: у восьмирічному віці серйозно захопився ботанікою, у гімназійні роки - геологією і природознавством. І вже тоді відвідував лекції з фізіології людини при Харківському університеті, а в сьомому класі гімназії написав рецензію на посібник з геології харківського професора Леваковського. Це була перша його друкована робота.

Завдяки винятковим здібностям, Іллю Мечникова у 1862 році без іспитів прийняли на природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Та рамки університетського курсу виявилися для нього "завузькими", тож, здавши екстерном необхідні дисципліни, юнак закінчує його за два роки і від'їжджає у двомісячне відрядження на острів Гельголанд, що давно вабив його своєю багатою фауною, а, повернувшись, захищає дисертацію "Дослідження фабрицій Північного моря" і у 19 років отримує ступінь кандидата природничих наук.

Працював Ілля Ілліч у Новоросійському (1867-1868 рр.) та Петербурзькому (1868-1870 рр.) університетах. По тому були роки наполегливої праці на біостанціях і в лабораторіях, за кордоном і вдома, магістерська і докторська дисертації, доцентура і, нарешті, кафедра зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету, де працював професором із 1870-го упродовж дванадцяти років.

Починав із зоології безхребетних та порівняльної ембріології. Детально вивчив питання про початкові етапи розвитку багатоклітинних організмів. Працював у багатьох галузях біологічної науки і практично в усіх зробив видатні відкриття.

Як біолог прийшов до вивчення старіння та смерті людини. Експериментально цю проблему розробляв в інституті Пастера, хоча починав замислюватись над нею ще під час роботи у Новоросійському університеті.

Учений прагнув зрозуміти, чому людина (та й все живе навкруги) вмирає, й вмирає, на його думку, передчасно. Вчений вважав, що, якби ми доживали до зумовленої природою межі, то позбулися би страху перед смертю і прагнули бажаного спокою. "Наше потужне бажання жити суперечить немочам старості та нетривалості життя. Це - найбільша дисгармонія людської природи", - писав він.

Мечников завжди був вченим-прагматиком, намагався усі свої відкриття якнайшвидше пристосувати служінню людству. Досліджуючи зараженість крові хворого поворотним тифом, вдавався до самозараження - вчинку, на який він зважився раніше при вивченні холери. Але через конфлікти з реакційною професурою йому довелося залишити університет, і протягом двох років учений очолював першу в Російській імперії Одеську бактеріологічну станцію.

На ці роки припадає найважливіша подія, яка зумовила внутрішню перебудову Мечникова-дослідника. У 1882-му він відкрив явище фагоцитозу - поглинання чужорідного тіла рухомими клітинами личинки морської зірки. Відкриття заклало важливий камінь у підмурок вчення про імунітет - несприйнятливість до інфекцій. Ця теорія спочатку мала більше супротивників, ніж прибічників, але його підтримав сам Луї Пастер, запропонувавши роботу у щойно створеному ним інституті в Парижі. І 1888 року вчений переїздить до Франції і до кінця життя працює у Пастерівському інституті. Ці роки насичені боротьбою за визнання фагоцитарної теорії, першою перемогою, в якій був Міжнародний конгрес у Лондоні, а нарешті - присудження Мечникову Нобелівської премії 1908 року.

Одна з характерних ознак генія - спроможність обганяти час. Мечников - саме з таких, адже багато в чому випередив сучасну йому науку. Розробляючи вчення про фагоцитоз, учений довів, що фагоцити можуть бути агресивними щодо власних тканин організму. Він надавав цьому важливу роль у процесах старіння. Сьогодні ми знаємо: відторгнення, скажімо, пересадженого серця, зумовлене фагоцитами. Можливо, якби одержані Мечниковим дані були у той час поціновані належним чином, медицина вже мала б надійні методи збереження пересаджуваних органів.

Ще в ХІХ столітті І.Мечников став провісником нового напряму в лікуванні. Він вважав, що найкращою теорією є стимуляція власних захисних сил організму. Сьогодні, розвиваючи цей напрям, називають його саногенезом. Експериментуючи з кишковими мікроорганізмами та холерним вібріоном, Ілля Мечников шукав пояснення для явища здорового бацилоносійства. Чому деякі люди лишаються здоровими, маючи в організмі смертельну інфекцію? Сформулювавши принципи антагонізму, учений, по суті, проклав шлях пошуку, керуючись яким наука прийшла до відкриття антибіотиків.

Дослідженнями про вплив кишкового самоотруєння на старіння Мечников започаткував геродієтетику - науку про здорове харчування. Ідеї вченого спричинили до сучасного вивчення ентеросорбентів як речовин, що здатні затримувати старіння. Теорія старіння, розроблена вченим, була узагальнена в творах - такої потужної гуманістичної течії наукова біологічна література до Мечникова не знала, та й після нього теж.

Якщо вам забракне оптимізму, якщо людська природа здасться вам занадто недосконалою, візьміть до рук ці твори, і ви не пошкодуєте втраченого часу - незалежно від того, біолог ви чи бухгалтер.

На жаль, нині біологія і медицина поділилися на безліч вузьких наукових дисциплін. Сучасні супермікроскопи, дозволяючи зазирнути у глибини кожної клітини організму, не бачать самої людини. Втім, є ознаки, що наука ХХІ століття поверне собі цілісний погляд на людину, і вдячне людство ще раз схилить голову перед генієм Мечникова.

В Інституті Пастера учений досліджував холерну інфекцію, сифіліс, туберкульоз, кишкові інфекції, роль кишкової флори та молочнокислотного бродіння, працював над проблемою старіння і розробляв експериментальні підходи до вивчення старості.

Серед учнів Іллі Мечникова було чимало дослідників-українців, але його наукова школа носила інтернаціональний характер, бо справжня наука не має національних меж.

І в Парижі Ілля Ілліч не забував про батьківщину: шість разів приїздив до України і Росії, щоразу ставлячи перед собою конкретні наукові завдання. Після останніх відвідин Росії, коли він у калмицьких степах вивчав розповсюдження чуми і туберкульозу (і знову мав можливість поринути у російську дійсність, від якої свідомо втік), до Мечникова з листом звернувся Д.Заболотний - один з його учнів, майбутній президент Академії наук України, в якому писав "про надзвичайну животрепетну потребу у загальновизнаному керівникові наукових сил.... "Нам, розкиданим по різних лабораторіях, потрібен провідник. І таким можете бути тільки Ви...", писав Заболотний. Після довгих і, як випливає з відповіді Мечникова, болісних вагань він писав колишньому учню: "Мені було б неможливо бути присутнім з байдужістю при очевидній руйнації науки, що тепер з таким цинізмом чиниться в Росії. Врешті-решт, я вирішив доживати залишок моєї наукової діяльності на старому місці, де я сиджу майже 25 років. Певно, тут мені доведеться скласти й свої кістки... Прийміть же щиру подяку за Ваші добрі побажання.

Іллі Іллічу виповнилося тоді 68. Більше з Франції він не виїздив і за три роки по тому помер.

Ім'я Мечникова - серед світових геніїв. Його діяльність багатогранна, а заслуги перед людством - величезні. Ілля Ілліч був обраний членом Англійського королівського товариства, Паризької медичної академії і Шведського медичного товариства. Крім того, почесним членом Віденської, Нью-Йоркської, Ірландської, Румунської, Празької, Бельгійської академій наук. Почесним академіком Київського університету.

Його ім'я надано Інституту мікробіології та імунології Академії медичних наук України, Одеському національному університету, а також Одеському науково-дослідному інституту вірусології та епідеміології, Українському науково-дослідному протичумному інституту Міністерства охорони здоров'я України.

Тетяна ЗАМОРІНА (УКРІНФОРМ)

http://presscenter.ukrinform.ua/figurants.html

Назад на головну сторінку