Ukrajinci.cz

Видатний український історик. Письменник. Вчений. Фольклорист. Громадський діяч. Етнограф. І все - це про Миколу Костомарова, який своєю діяльністю, за словами Михайла Грушевського, "положив свою печать на цілу епоху". Особливо багато він зробив для визначення менталітету українського народу та розвитку його національної самосвідомості, обстоювання самостійності української мови і культури. Важлива його роль у заснуванні однієї з перших політичних українських організацій - Кирило-Мефодіївського братства, програма якого передбачала скасування кріпосного права, встановлення соціальної рівності та свободи слова, боротьбу проти самодержавного режиму централізму, за право кожного народу на вільний національний розвиток, утворення федерації рівноправних слов'янських народів.

Найплодотворнішим періодом у творчості Костомарова називають 1875-1885 роки. Саме в цей час він написав свої знамениті монографії "Руїна", "Мазепа і мазепинці", драму "Еліни Тавриди", повісті "Черніговка", "40 лет". Закінчив працювати над монографіями про імператриць Анну Іоановну та Єлизавету Петрівну.

Разом з цим вчений багато подорожував, з метою дослідження визвольних рухів в Україні, Росії, Польщі, а також духовної культури, поезії, побуту і звичаїв народів. Він працював з молодечим завзяттям. І це, незважаючи на те, що в 1875 році йому було вже далеко за п'ятдесят (він народився у 1817 році в слободі Юрасівці Острогозького повіту Воронезької губернії), і позаду був важкий життєвий шлях. Майже десять років заслання (за участь в Кирило-Мефодіївському братстві), потім постійна перенапруга у зв'язку з багатогранною діяльністю, підкошене хворобами здоров'я.

"До нього ніби повернулась молодість", - перешіптувалися люди. Але його друзі, знайомі, ті, хто з ним близько спілкувався, знали, що повернулась не молодість, а жінка, яку він кохав усе життя. До речі, історія кохання Костомарова вразила уяву не одного письменника і покладена в основу романів Д. Мордовця "Професор Ратмиров" і В. Домонтовича (В. Петрова) "Аліна і Костомаров."

Аліна Крагельська народилася в польській родині, була не тільки надзвичайно вродливою, але й талановитою, "відмінницею з першої лави" у різних науках. Своєю грою на піаніно вона зачарувала навіть великого композитора Ференца Ліста, який, перебуваючи на гастролях у Києві, одного разу випадково зустрівся з нею у графині Меліної. На прохання господині, дівчина виконала кілька увертюр. Пророкуючи Аліні велике майбутнє, композитор запропонував її продовжити навчання у Віденській консерваторії. Але мати дівчини відмовила. На останньому своєму концерті в Києві Ференц Ліст привселюдно виявив своє захоплення юним даруванням. Звичайно, після цього почали подейкувати, що великий композитор закохався в дівчину.

Аліна ж була в тому віці, коли дівчата перебувають в тривожному очікуванні зустрічі з юнаком, якого покохають на все життя. Їй пощастило - вона його зустріла, ще навчаючись у випускному класі приватного зразкового пансіону. Це був старший учитель історії 1-ої Київської гімназії Микола Костомаров, який одночасно почав викладати історію і в пансіоні. Тоді йому було 28 років. Пізніше Аліна згадувала: "...це був молодий чоловік зі свіжим лицем, середнього зросту, міцної, навіть кремезної статури. Через золоті окуляри світились розумні голубі очі".

Зацікавившись новим викладачем, дівчата відразу почали збирати факти з його життя. Тож і дізналися, що Микола Костомаров народився кріпаком... Матір його, Тетяну Петрівну Мельник, кріпачку, уподобав місцевий поміщик, дворянин Іван Петрович Костомаров. Лише згодом він одружився на ній, проте син його, Микола, ще довго юридично залишався у кріпацькому стані. Батько не встиг здобути синові "вільну" -1828 року він трагічно загинув. Це питання вирішила мати, продавши значну частину вдовиного майна.

Шіснадцятирічним, єдиний із усіх гімназистів Микола вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, а вже у двадцять років радою університету був затверджений у ступені кандидата наук. Багато з того, що про Костомарова розповідали його друзі та знайомі, ще більше підносило його авторитет: пише вірші, готує дисертацію, має феноменальну пам'ять - він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти й документи. Напам'ять знав твори багатьох поетів.

Ну як у такого було не закохатися? Він теж звернув увагу на розумну, чарівну, веселу Аліну, але ж дати волю почуттям не міг: він - учитель, вона - учениця.

Доля звела їх знову під час відпочинку в 1846 році в Одесі. На той час Микола Іванович був уже професором Київського університету. Під час зустрічі вони не могли наговоритися, відчували, що їм усе важче розлучатися хоча б ненадовго, тож вирішили, повернушись до Києва, одружитися.

Він згадував: "13 лютого я заручився з дівицею Аліною Крагельською...Весілля наше було призначене після Великодня, на Хоминому тижні, 30 березня 1847 року...Вважаючи свою стару квартиру тісною і незручною для майбутнього сімейного життя, я переїхав на іншу ... біля Андріївської церкви. Квартира ця вирізнялася чудовим видом, з галереї відкривався прекрасний пейзаж: унизу розкинувся Поділ, далі - світла смуга Дніпра, а за нею - широка панорама лугів і лісів".

Але в цій квартирі їм не судилося жити. Саме тут, 28 березня 1847 року, за день до весілля, Миколу Костомарова і його друга Тараса Шевченка, який на це весілля приїхав, заарештували як членів Кирило-Мефодіївського братства і згодом відправили на заслання.

Лише 14 червня 1847 року Костомарову було дозволено побачення з нареченою. Вона просила "берегти здоров'я і надію", запевняла, що розлука не завадить їх любові, що вона готова розділити з ним долю. Але він її так кохав, що не хотів ускладнювати її життя. Крім того, як глибоко релігійна людина, не хотів брати шлюб без благословіння Аліниних батьків, які були категорично проти, щоб донька вийшла заміж за арештанта. Якийсь час закохані листувалися, а 1851 батьки умовили Аліну вийти заміж за полковника М. Д. Кисіля. За спогадами Аліни, Марко Дмитрович був добрим, чуйним чоловіком. Якось побачивши книжку Костомарова з посвятою: "незабутній А.Л.К. на згадку 14 червня року 1847", купив і подарував її дружині. У них було троє дітей. У сім'ї панувало взаєморозуміння і повага.

Весною 1865 року тяжко хворий Марко Кисіль з сім'єю переїав з Києва до Дідівець у свій родовий маєток. Тут родина жила до його смерті у 1870 році...

Дізнавшись, що Аліна овдовіла, Костомаров вирішив зустрітись з колишньою нареченою. Він продовжував її кохати, проте на взаємність не розраховував - вважав, що її почуття до нього давно вже згасли. Та під час зустрічі через 26 років з'ясувалося, що це не так. Її кохання також витримало випробування часом. У травні 1875 року Микола Костомаров обвінчався з Аліною - або, точніше, Галиною, як він почав називати свою дружину. Саме кохання додало йому сил і енергії.

Він диктував їй свою "Автобіографію", готував до видання нові історичні дослідження. Дружина акуратно переписувала їх начисто. Вони щасливо прожили десять років. 19 квітня 1885 Микола Іванович Костомаров помер.

Аліна Леонтіївна багато зробила, щоб у світі належним чином оцінили життєвий подвиг її коханого. Вона написала спогади "Микола Іванович Костомаров" та "Останні дні життя Миколи Івановича Костомарова". З них не лише постає перед нами образ поборника української ідеї, але й відкривається багато цікавих сторінок про епоху, в яку він жив і творив, про минулі події. Вона планувала підготувати до друку повторне видання творів свого покійного чоловіка, зробити записки-спогади про вченого, але в останні роки свого життя майже осліпла. Померла Аліна Леонтіївна 4 лютого 1908 року. Поховали її в Києві.

А їхні стосунки підтвердили істину, яка нерідко піддається сумніву: є таки одна любов на все життя.

Людмила ШЕРШЕЛЬ

Назад на головну сторінку