Ukrajinci.cz

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний «ґ» перейшов у глотковий, або фарингальний «г». Зі слов'янських мов такий процес відбувся також у білоруській, верхньолужицькій, словацькій та чеській мовах. Порівняймо українське слово «голова», як воно звучить в інших слов'янських мовах.

Польське, нижньолужицьке «ґлова», російське «ґалава», болгарське, македонське, сербське, словенське, хорватське «ґлава». Але білоруське «галава» українське «голова», верхньолужицьке «глова», словацьке, чеське «глава».

З неслов'янських мов «ґ» перейшов у «г» і в інших мовах, зокрема в грецькій. Тому в словах грецького походження немає жодних підстав уживати «ґ». Поривний звук «ґ» в українській мові використовується в порівняно невеликій кількості слів. Але для його позначення до 1933 року існувала літера «ґ», вилучення якої з української абетки спричинило розхитування вимовної норми. У виданні Українського правопису 1990 року літера «ґ» знову посіла належне їй п'яте місце, але деякі мовці почали вживати звук «ґ» де треба й де не треба. До сплутування спричинюється і російська мова, без якої досі не може обійтися багато українців при запозичанні чужих слів.

У російській мові немає фонеми «г», тому цю фонему відтворюють або через проривний «ґ» або через глухий задньоязиковий «х». Наприклад, росіяни кажуть «ґумус», «Ґендель», «Ґамлет», «Ґавел». В інших випадках той самий звук передають через «х»: «Ханс», «Йоханнесбург», «Хельмут».

Деякі з наших ЗМІ беруть матеріали з російських інформаційних джерел і копіюють непослідовність російського правопису. Українська мова має звуки «г», «ґ» і «х», якими відтворюємо звуки інших мов, позначувані літерами «h», «g», «ch».

У словах грецького походження послідовно вимовляємо і пишемо «г», бо, як я вже сказав, у грецькій фонетиці відбувся той самий процес, що й в українській: «галактика», «гармонія», «гегемон», «генеза», «геноцид», «гімн», «гіпотеза», «алегорія», «монографія», «олігархія», «програма» тощо.

У давно засвоєних словах з інших мов також вимовляємо й пишемо «г» замість «ґ»: «газета», «гвардія», «генерал», «геній», «інтелігенція». А в новіших запозиченнях «g» відтворюємо «ґ». Наприклад, «реґіон». Адже на місці латинського «g» в англійській мові вимовляють «дж», у французькій «ж», в іспанській «х», в італійський «дж». Тоді чому в слові англійського походження, де самі англійці вимовляють «дж» будемо вживати «ґ», як росіяни? Отже, українською мовою треба казати інтелігенція.

Те ж саме стосується і власних назв - топонімів. Український народ давно засвоїв їх зі звуком «г» і немає потреби цю традицію міняти. Тож, не лише «Багами», «Гаваї», «Гаїті», «Гельсинкі», а й «Англія», «Бельгія», «Генуя», «Грузія», «Мадагаскар», «Нікарагуа». А ось в антропонімах мусимо послідовно розрізняти «ґ», «г» і «х»: «Ґріґ», «Ґете», «Гюґо», «Геґель», «Гайдеґґер», «Гемінґвей», «Гофман», «Гельмут», «Ганс», «Гіларі», «Йоахім». Звук, позначуваний літерою «h» у загальних назвах передаємо тільки через «г»: «гінді» (одна з мов Індії), «голокост», «гумус». «Ch» відтворюємо українським «х»: «xарита», «хартія», «хорей».

http://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/

Назад на головну сторінку