Ukrajinci.cz

Ігор з Гусятина на Тернопільщині пише так: "Дві слові про двоїну. Кругом бачимо, чуємо: „два гуся", „два відра". Чи не пора відновити у правах двоїну? Двоїна - наш давній скарб, який нам заборонили комуністи-більшовики".

По-перше, „два гуся" - це взагалі не по-українському, бо треба було б казати „два гусаки". А двоїна - це граматична категорія числа на позначення двох або парних предметів. Двоїна протиставлялася однині (один предмет) і множині (багато предметів). Двоїна існувала ще в індоєвропейській прамові. Її успадкувала спільна праслов'янська мова, а згодом - усі слов'янські мови. Потім поступово вона вийшла з ужитку, хоч зберігається й досі в багатьох українських діалектах, де кажуть „дві руці", „дві хаті", „дві слові", „дві відрі". Повністю, на жаль, відновити цю категорію і поширити її на всю українську мовну територію навряд чи можливо. Іноді бувають зворотні процеси, коли повертається якась застаріла форма, але в загальномовному вимірі цього зробити не можна.

Наприклад, у своїй книжці „Культура слова" я написав, що кличний відмінок від імені Олег буде „Олегу", а „Олеже" - застарілий варіант, хоч останнім часом почали знов віддавати перевагу цій формі, і, мабуть, вона витіснить „Олегу", бо природніша для української мови.

Закінчення „плечима", „дверима", „очима" - це залишки двоїни, що зберігаються в українській мові як морфологічна норма. Тому що казати „дверями" і „плечами" - це не по-українському.

Хочу ще сказати про часи дієслова. У нас тривалий час уважалося, що є теперішній, майбутній і минулий час: „я ходжу", „я ходитиму (буду ходити)", „я ходив". Але незаслужено відвели в пасивний запас ще одну форму - давноминулий час. А його якраз треба активізувати, бо він не вийшов з ужитку, зберігається і в розмовному мовленні, і в творах багатьох класиків української літератури. Це дія в минулому, яка відбулася перед іншою дією в минулому часі. І вона відтворюється за допомогою допоміжного дієслова „був", „була", „було". Наприклад: „Я хотів був поїхати до Одеси, але не встиг на потяг (Я не встиг, але перед тим я хотів)". Це - давноминулий час, він зберігся в українському живому мовленні, і тому його не треба витісняти з офіційної мови.

http://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/2010/03/post-13.html

_______________________________

Мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів, професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка дає поради стосовно стандартів сучасної української літературної мови.

09.1995-07.96, 02.1998-06.98 - проф. української мови Інституту східноевроп. студій, Карлів університет у Празі.

Володіє новогр., чеською, білорус. мовами.

Назад на головну сторінку