Ukrajinci.cz

Дарія Любачівська: "Ніколи не шкодували, що мітингували три роки тому. Бо по-справжньому об'єднались". Члени празького театру "Джерело" нині презентують українську культуру у Чехії і перемагають на міжнародних фестивалях.

Що не кажіть, але таки має свої тривалі наслідки помаранчева революція, а точніше її празьке відлуння. Їхня суть не лише у спогадах чи там - для кого як - кусання ліктів. Саме демонстраціям під стінами посольства та на Вацлавській площі у листопаді 2004 року завдячує театр "Джерело": вигукуючи гасло "Ющенко!", там познайомилося між собою більшість його нинішніх учасників. А їх нині, за словами керівника й натхненника театру Дарії Любачівської, понад сотня - біля 50 дітей й 60 дорослих. Всі - українці з найрізнома- нітніших регіонів, яких доля закинула до Чехії.

На перший погляд доля пані Любачівської подібна до доль багатьох емігранток з України. Бальними танцями захоплювалась із 6 років. Згодом в містечку Долина на Івано-Франківщині працювала у будинку школяра методистом, вела танцювальні гуртки по школах. Ходила на курси "ку- льтмасової роботи", а потім закінчила історичний факультет Івано-Франківського педінституту за спеціальністю "методика виховної роботи". Складала сценарії різних районних й обласних свят, вела вокальний хор, їздила навіть перевіряти організа- торську роботу до різних шкіл. Та ще встигла між тим всім народити трійко дітей.

Заробітки: місяці перетворюються на роки

Якось була у декретній відпустці, і їй запропонували поїхати до Праги "на заробітки". Перші 8 місяців роботи у тепличному господарстві перетворилися на довгі десять років. Приїхали сюди й діти - Наталка та двоє синів - Віталик та Руслан.

"Розпочала заново я тут робоче й буденне життя. Діти почали підростати, треба було з ними займатися", - пригадує нині вона свій другий початок на культурницькій ниві. У 2001 році вступає до "Об'єднання українок у Чеській Республіці", яке час від часу відзначає різні свята - до Шевченківських днів, Матері, Незалежності тощо. На свята приходили діти з різних сімей й читали вірші, співали у гуртку "Барвінок", який вела Руслана Гвоздянчук. Діти, які підростали, виявляли бажання ще й танцювати. Зай-мались спочатку у класі медичної школи в Нуслях, де працює пані Любачівська.

Потрібно було приміщення, професіоналів,які б їх серйозно готували. "Співачка Надія Петренко й хореограф Люба Донченко порадили мені звернутися до Юрія Кольви, який працює у Національному театрі й є ду- же добрим хореографом. Він спочатку не вірив, що знайдуться охочі танцювати українські діти. Але ми винайняли танцювальну студію на Ольшанах.

Довго займалися, але виступили до Дня Дітей з "Карпатською мозаїкою". Середні, старші й дорослі показали київський та віденcький вальс", - пригадує пані Любачівська.

Ми у житті - актори

Згодом був ще один, другий і ще один виступ, й відчувалося, що потрібно робити щось більше. Про створення українського театрального гуртка у Празі мріяла давно.

Розпитувала серед знайомих, у церкві, хто б до цього долучився. Якось у 2003 році у готелі "Легіє" до Свята Матері чотири пари дітей станцювали "Гуцулку" й "Веснянку".

Батьки як побачили цей гурток, то й самі запропонували щось грати, співати, ставити якісь п'єси, фольклорні вистави. "Ми, -

казали, - у житті - актори. Всюди граємо - в поліції, в урядах, на роботі. Чому ж не можемо заграти у театрі?" Під час демонстрацій восени 2004 року роздавали між собою помаранчеві стрічки. Інші люди підходили, мовляв, дайте й нам. Там і розпитували, що за театр, де він грає, що грає, питалися, чи можуть прийти. Там охочих спробувати себе у виставі українців знайшлося найбільше.

Прем'єра театру "Джерело" й вистави "Ніч перед Різдвом" відбулась 25 лютого 2005 року у Салесіанському театрі в празьких Кобилісах, режисером була Мирослава Вишняк. Позбирали костюми й декорації, у кого що де було. Другим було Свято Івана Купала, між тим - вечори інтенсивних репетицій. Потім ставили вистави та сценки у рамках різних свят - Маланки, Днів української культури, до Дня Дітей.

Найбільшим успіхом користувались окремі вистави-прем'єри. Стали "Джерело" запро- шувати й чехи на різні мультикультурні акції для презентації української меншини, і не лише у Празі, а й чеських регіонах.

Молодшій танцювальній групі влітку цього року навіть вдалося виграти перше місце на міжнародному фестивалі в Болгарії.

Не лише театр, а й консультація...

Як вдається пані Любачівській об'єднати, "витягти" на сцену людей, які мало що мають спільного з культурою, а швидше з будівництвом чи прибиранням? "У нас є кілька людей, котрі грали у хорах чи театрі ще в Україні. Намагаюся зробити домашню обстановку, бо кожен сюди біжить після праці, і спочатку вирішує життєво-побутові проблеми: на роботі, з документами, з транспортом, школою дитині... Потім вже приступаємо до репетицій. Всіх треба вміти вислухати... Одну роль пробують кілька потенційних акторів, ми дивимось, чи йде, чи не йде... Кожного "вираховую" на роль, хто може бути ведучим, хто - грати тра- гедію, хто - комедію. Після кожного виступу приходять нові люди, даємо їм слова - пробуй, читай. Нині люди самі питаються:

"А коли репетиція?" І я сама дивуюся такому заохоченню", - пояснює вона.

Особлива історія - із костюмами. Чимало глядачів помітили, у яких якісних народних гуцульських костюмах танцює молодіжний колектив "Джерела". Пані Любачівська "не очима, а плечима" ходила по всіх фірмах, які запропонували підтримку. Випадково знайшла свого учня, який має тут свою фірму вже багато років. Здзвонилися... І невдовзі замовили в Івано-Франківську дитячі й дорослі вишивані костюми. Тепер мають на міру все автентичне - від постолів до капелюхів: у Косові залишився чи не єдиний ручний цех, де старенькі бабусі шиють гуцульський одяг, сорочки вишива- ють по сім'ях у горах.Коли замовлення на 30 костюмів було готове, посольство допомогло з дозволом на перевезення цих культурних цінностей.

У 2006 році до Дня Дітей, а потім на Днях Української Культури у цих костюмах юні танцюристи з "Джерела" виступили вперше. І тепер вже їм не вистачає на всіх 50 дітей костюмів!

Довелося взяти чималенький кредит...

"Джерело" намагається поєднувати прек-расне з корисним і пізнавальним: як і прийнято у Чехії, часто на вихідні колектив - батьки, діти - виїжджає і з ночівлею до лісу або на річки за Прагою. Скажімо, на узбережжі влтавських Слап замовляє хатинку, де проводить репетиції, або ж долає на каное сазавські перешкоди.

Нещодавно "Джерело" створило власний вокально-інструментальний ансамбль. Його перший виступ відбувся у червні цього року, на святі "Весна іде - красу несе", прове-деному у театрі "Метро" в центрі Праги.

Співає, грає на фортепіано й баян Лариса Росінова-Буковська, яка має музичну освіту. Злагоджує голоси солістів Надія Петренко.

Гурт також дався нелегко: "Джерелу" довелось взяти чималий кредит для придбання музичних інструментів - ударних,бас-гітари, гітари, підсилювачів... "Ми ду- мали придбати дешевші, вживані інстру- менти, - розповідає пані Любачівська, - побігали, подивилися по базарах - воно ніби виглядає як нове... Але я послухала з одним професіоналом Сашою з Одеси, - і зрозуміла, що якщо хтось продає вживане, то воно вже нікому не потрібне. Треба все докупляти - струни, підсилювачі, мікро- фони... Різниця в ціні не така вже й велика, а якість у нового набагато вища. Тому позичили грошей і вирішили купити нове.

Маємо гарантію на два роки - і спокій. Може, з часом воно повернеться".

Хочемо щось сучасніше...

Якщо вже йдеться про гроші, то, як каже керівник театру, "маємо щастя на спон- сорів". Але й гонорарів ще ніхто ніяких не отримував. Після створення громадської організації восени 2005 року спробували отримати грант від Магістрату Праги -наразі безуспішно. Але планують працю-вати й надалі: готують вечорниці, виставу "Фараони", для презентації виробили кілька ДВД із проведених вистав. "Ми маємо "комітет": Орест Ткачик, Ганна Зозуля,Павло Гудивок, Ліля Сулим та Аня Пилипець. Всі -високоосвічені, дуже культурні люди, опора нашого колективу, постійно з ними шукаємо нові ідеї, пишемо сценарії... Хочемо поставити щось сучасніше, не зациклюва-тися лише на традиціях та "прославлянні України". Добре, що є багато людей, вже кожен має окреме завдання - той танцює, та співає, хтось допомагає в організаційних питаннях, хтось попрасує костюми, хтось напише оголошення... Батьки дітей знаходять нам спонсорів", - ось так з натхненням описує Дарія Любачівська своє чеське дітище, яке об'єднало українців із Закарпаття, Галичини, Буковини, Поділля,Волині, Черкащини і навіть Дніпропетровщини з Луганщиною. І з посмішкою додає:

"Ці наші хлопці раніше ходили на один лише футбол, і ніщо інше їх не цікавило.Але як тільки їх батьки привели до нас, як вони побачили наших дівчат, як ті їх повели до танцю... Словом, ми впевнені,що "Джерело" добре розвиватиметься. Головне, щоб у людей був час, а натхнення знайдеться".

Пороги 3/2007

Zpět na seznam článků