Ukrajinci.cz

Українська інтелігенція об'єднується проти харківських угод між Україною та Росією. Інтерв'ю з членом новоствореного Комітету порятунку України Юрієм Андруховичем Deutsche Welle.

Deutsche Welle: Своє авторитетне ім'я письменника, яким дуже-дуже багато українців захоплюються, Ви поставили під декларацією про створення Комітету порятунку України. Чому?

Юрій Андрухович: Ухвалюючи своє рішення, я виходив з того, що позиція спостерігання, вичікування мені абсолютно не підходить, тому що я більшою мірою за своїм характером, за стилем поведінки - активіст. Активність мені завжди ближча, ніж пасивність.

У Європі досить спокійно дивляться на останній розвиток в українсько-російських відносинах. Утім, саме він став причиною, яка покликала створення комітету порятунку України...

..Передусім це, бо те, що в Європі розглядається як "покращення стосунків" Росії з Україною, нам в Україні здається суцільним демонтажем української державності і поглинанням Росією України. Надзвичайно реально відчутна щоденно ця атака, і на всіх рівнях. Це блискавична і переможна війна...

..але без військових засобів..

..у 21-му столітті це найефективніші війни. Хоча я не виключаю, що колись, не дай Боже, і військові засоби будуть застосовані. Але, знаючи терплячість і несміливість більшості українського суспільства, мабуть, аж так далеко справа не зайде. Просто надзвичайно реальною є втрата чогось такого, що існувало впродовж останніх 19 років і називалось "незалежна Україна".

"Уряд і президент - слухняні виконавці чужих побажань"

Наскільки такий тривожний настрій поширений в суспільстві? Чи це лише позиція одиниць, представників інтелігенції?

Я думаю, так. Але без цих "одиниць" нічого взагалі в суспільстві не зміниться. Зі щоденного спілкування з людьми я відчуваю, що вони усвідомлюють усе чудово, але опускають очі додолу. Вони не знають, в який спосіб їм, власне кажучи, протестувати. Вони почуваються надзвичайно залежними і здеморалізованими. Тобто, заклики як такі можуть довший час не спрацювати, але формулювати ці речі потрібно. Мабуть, це і є основне завдання цього новоствореного комітету.

Куди, на Вашу думку, скеровують країну уряд і президент?

Вони видаються мені просто слухняними і дисциплінованими виконавцями зовнішніх побажань, зовнішньої волі. А це - ліквідація суверенітету. Мабуть, у них немає іншого виходу. Зараз не йдеться про якісь об'єктивні економічні підстави, бо взагалі такого на світі немає і не може бути, щоб керівництво держави добровільно ліквідовувало власну державу з огляду на якісь економічні складності.

"Свідоме заплющування очей Європою я також не відкидаю"

Наскільки далеко може зайти процес такого зближення?

Я колись чув таку максиму про те, що якщо Сполучені Штати Америки відкривають своє посольство у якійсь країні, то ліквідувати цю країну вже ніколи й нікому не вдасться. Тому що вони не ліквідовують своїх посольств. Але, можливо, існують такі приклади, які засвідчать протилежне.

Якщо вже таке посольство у 91 році в Києві було відкрито...

..то це вселяє надію, що остаточної ліквідації української держави не настане. Але я хочу цим сказати і те, що реакція західної спільноти на ці процеси вкрай важлива. Мені здається, що буде досягнута якась критична межа, коли вони почнуть реагувати на цю ситуацію. А інакше їм доведеться погодитися з тим, що посольство і США, і Великобританії, і Німеччини у Києві потрібно буде ліквідовувати.

Ви вважаєте, що в Європі недостатньо поінформовані про якийсь аспект нинішніх відносин, чи Європа просто свідомо ігнорує цей розвиток подій?

Я думаю, обидві ці причини присутні. Недостатньо інформовані, бо впродовж останніх років суттєво втратили зацікавлення в демократичному розвитку України, оскільки вона здалася їм вкрай неефективною. А з другого боку - свідоме заплющування очей я також не відкидаю. Ми знаємо, такі прецеденти в історії вже бували не тільки з нами.

Спілка письменників очолюється бютівцем Володимиром Яворівським. Яка гарантія, що ця ініціатива знову не перетвориться на чийсь політичний проект?

Я не можу дати таких гарантій. Але історичний факт: усі наші визвольні процеси в 89-91 роках починались звідти, зі Спілки письменників. І там відбувались перші засідання ініціативних груп Народного руху. Символічно, що цей острів протесту знаходиться на тій самій вулиці, що й Адміністрація Президента. Ви зараз почнете домовлятися про збори в Українському домі чи ще десь - вам можуть просто заборонити їх там проводити. Теперішня влада пішла аж так далеко.

Чи існує в Україні ще свобода слова?

У вимірі прикладному, тобто наші щоденні засоби масової інформації - не існує. В кожному разі, вона ледь-ледь животіє, але усе йде до того, що її рештки зникнуть з нашого публічного простору. Залишається сегмент в інтернеті. Це явище, яке ми знаємо дуже добре на прикладі тієї ж Росії. Насправді ми живемо в час, коли, мабуть, уже, на щастя, технологічно просто неможливо повністю викорінити і знищити свободу слова. Але сумно те, що з традиційних каналів таких, як телевізія, вона витісняється у блогосферу, в якісь нечисленні інтернет-видання.

Чи не боїтеся, якщо суспільство не підніметься, стати одним з об'єктів репресій?

Звичайно, я ухвалював рішення з урахуванням цього. Але вовка боятися - в ліс не ходити. Тим більше, знаючи не особливу налаштованість нинішнього режиму щодо будь-чого українського. Українське як таке: і українська література, і українська культура в цілому не є цінністю, яку б вони просували чи захищали.

Інтерв'ю: Захар Бутирський

Редактор: Леся Юрченко

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,5540129,00.html

Назад на головну сторінку