Ukrajinci.cz

Київ - Тема неминучої війни Росії з Україною бродить, як колись привид комунізму по Європі, - лякаючи всіх. Віднедавна тема ця вийшла за рамці спорадичних «пророкувань» та знову розбурхує і так неспокійне довколишнє інформаційне поле. Із Росії до України прибувають і прибувають усе нові книжки зі сценаріями та сюжетами майбутньої війни. Цілі серії навіть з'явилися - під промовистими назвами: «Війна на порозі», «Вороги Росії»... У цих виданнях, які вільно продаються в Україні, даючи виторг маловідомим або й зовсім не відомим авторам і їхнім видавцям, ідеться про російсько-українську війну і крах незалежної України як «крах проекту»; про «український фронт» і «нову Югославію»; про «західноукраїнських карателів із тризубцями на погонах», які «знищують російськомовне населення». В ім'я чого друкуються подібні твори?

Наскільки ймовірною нині, в час численних, зрештою, локальних війн є російсько-українська війна? Чи може вибухнути при цьому «варіанті» в Україні війна громадянська?

Чому книжки «Поле битви - Україна. Зламаний тризубець» Георгія Савицького або «Незалежна Україна. Крах проекту» Максима Калашникова і Сергія Бунтовського та інші подібні видання розігрують одні й ті ж «карти» - одні й ті ж фабули: «краху оранжевих», «реваншу російськомовних», «натівських бомбардувань» тощо? І чому українці в книжці «Поле битви - Україна...» звуться «окупантами»?

Чи така друкована продукція - ще один засіб інформаційної війни, яка точиться давно між Росією та Україною, як точиться вона у газовій, економічній та інших сферах? Наприклад, у сфері історичної правди - коли йдеться про Голодомор, геноцид українців? Де шукати витоки цинічної масованої інформ-атаки у вигляді специфічного жанру «фентезі»?

Отруйні «ліки від ілюзій»

Більшість видань, які мусують тему грядущої російсько-української війни, її потребу, необхідність і неминучість, розгортають на своїх сторінках усього кілька сценаріїв. Дивним чином ці сценарії збігаються з програмними гаслами проросійськи налаштованих рухів та партій у самій Україні: відторгнення від України Криму; відторгнення від неї не тільки Криму, а й Донбасу, Харкова, Дніпропетровська; приєднання всієї України до Росії - як повернення країни «неіснуючого народу, що розмовляє на неіснуючій мові», до «материнського лона» Москви.

Пропагандистська націленість подібних творів лежить на поверхні.

Промовисті й самі назви книжок: «Російсько-українські війни», «Росія і Україна. Коли заговорять гармати», «Бандеризація України - загроза для Росії», «Незалежна Україна. Крах проекту», «Війна-2010. Український фронт», «Поле битви - Україна. Зламаний тризубець»...

Окремі з книжок побіжно пропонують ще й тему «двох Україн». В анотації до «Російсько-українських війн» Олександра Сєвера чітко сказано: «всєґда билі, єсть і будут двє Украіни. Пєрвая - ...єдіна с Россієй. Другая - лже-Україна мазєп і ющєнок - наш заклятий, бєспощадний враґ». Далі викладена теза про те, що з «русофобською» Україною, з якою «ми нє раз воєвалі в прошлом», доведеться воювати «в будущєм». При цьому видавництво «Яуза-Пресс», яке випустило книжку в світ, без тіні гумору заявляє, що «ця книга - найкращі ліки від ілюзій і повторення колишніх помилок».

Такі «ліки» можуть отруїти свідомість тисяч читачів, бо ж іноді книжки теж певним чином формують суспільну думку. А коли не формують, то бодай віддзеркалюють її.

«Німецьке питання», «судетський синдром» і «російське питання»: історія повторюється - як фарс?

Свого часу Гітлер мистецьки розіграв карту «німецького питання», по-іншому історики згодом називали це «судетським синдромом». Ідеться про так званих судетських німців Чехословаччини, які ще в 1918-1919 роках домагалися приєднання частин Чехословаччини, де вони жили, до Німеччини чи Австрії. У 1933 році було створено Sudetendeutsche Heimatfront - крайню праву організацію, яка отримувала добрі субсидії з Берліна. В 1938 році ця організація отримала понад 85% голосів німців у Чехословаччині на муніципальних виборах.

Празька влада обіцяла чеським німцям представництво в Національних зборах, рівні права щодо освіти, місцевого самоврядування тощо. Але напруженість тоді не спадала, бо штучно підігрівалася з-за кордону.

У лютому 1938 році Гітлер звернувся до Рейхстагу з закликами «звернути увагу на жахливі умови німецьких побратимів у Чехословаччині» й заявив, що судетські німці можуть розраховувати на Третій рейх, який захистить їх від «утискувачів».

У німецькій пресі тоді здійнявся шквал обвинувачень на адресу чехословацької влади, яка начебто чинила «звірства» щодо судетських німців. А в жовтні того ж року німці почали окупацію Судетського краю... Що було далі - відомо з підручників історії.

Який зв'язок між «німецьким питанням», розіграним Гітлером, і «російським питанням», розігруваним сьогодні в Україні та поза нею?

В Україні теж існують екстремістсько налаштовані сили, що фінансуються з-за кордону. Шквал обвинувачень про «утиски» російської мови в Україні та російськомовних її громадян не стихає - ні в російській пресі, ні в українських ЗМІ. Чорноморський флот Росії почувається в Україні як удома. Українським громадянам навіть російські паспорти пропонують - і видають, між іншим... На млин «російського питання» ллє воду і численна рать творців книжок про «неминучість» російсько-української війни.

Підґрунтя для цього в Україні благодатне: досить пригадати, скільки відсотків населення вважає рідною мовою російську, скільки газет тут виходить «так званою» державною мовою, як про неї висловлюються навіть окремі політики. А щойно Українська асоціація видавців періодичної преси виступила проти ухвалення Верховною Радою законопроекту № 4222, зареєстрованого в парламенті 17 березня, який передбачає перехід українських друкованих і електронних ЗМІ на українську мову!

І хіба не «російське питання» проглядає крізь рядки навіть анотації книжки «Поле битви - Україна. Зламаний тризубець»: «оранжеві» нацисти розв'язують в Україні громадянську війну... з допомогою «миротворчого контингенту» НАТО, під прикриттям американської авіації та бронетехніки західноукраїнський каратель із тризубцем на погонах починає винищувати російськомовне населення, стираючи з лиця землі цілі міста... Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів. Росія допомагає бійцям Спротиву новітньою зброєю, добровольцями і військовими радниками... Вони зламають клятий бандерівський тризубець!.. Це наш останній і рішучий бій».

Не менше жовчі, неприкритого цинізму й пропагандистського шалу і в решті подібних книжок.

І, хоч від часів, коли Гітлер розв'язував «німецьке питання» в чеських Судетах, минула майже епоха, спосіб чи метод подібного «розв'язання» питань, які стосуються нібито утисків і позірних пригнічувань національних меншин, лишається й у новому столітті актуальним. Історія повторюється - як фарс?

Війни не буде

Але, попри найсокровенніші очікування багатьох і дуже багатьох, війни між Росією й Україною все ж не буде.

Буде Україна. Незалежна, стабільна, європейська демократична країна. Якщо цей прогноз навіть далекосяжний...

І Росія теж буде - інша незалежна країна, демократична, стабільна... Якщо навіть цей прогноз теж не на завтра, а на часи віддалені.

Однак існує ряд передбачень політологів та аналітиків, а також ряд книжок, написаних і виданих у самій Росії, що прогнозують Росії розпад. За одними прогнозами, це станеться вже незабаром, до 2015 року. Мовляв, Росія розпадеться на 5-8 держав. Адже всі імперії рано чи пізно розпадаються...

Про те, що СРСР розпадеться, багато хто мріяв. Але мало хто вірив у це. Та все ж - розпався «Союз нерушимий». Але це - трохи інша велика тема...

Війни між Росією і Україною не буде і тому, що закінчився історичний час імперій радянського типу та й імперій загалом. Але й це вже зовсім інша тема...

(Київ - Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1601090.html

Назад на головну сторінку