Ukrajinci.cz

У висліді господарських, військових й культурних зв'язків між Чехією й українськими землями невеликі групи чехів селилися на Русі-Україні з 13 ст.. Польський хронікар Ян Длуґош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним з дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.

За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани в кін. 15 - поч. 16 ст.). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. На Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.

Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з 15 ст. став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У 15 ст. війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-их pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чес.-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.

Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чес. впливи помітні в термінології коз. війська, організації табору, військ. тактиці. З коз. старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман П. Орлик), який веде свій поч. від Ч.

На послугах Петра І був ген. Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 він став київ. губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув госп. діяльність, зокрема в текстильній промисловості.

У 18-19 вв. на укр. землях були відомі Ч. музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від м. до м. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали на Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини Ч. як австр. службовці. Популярними були чес. броварі.

У 1860-х pp. Ч. почали селитися на Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, гол. на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення Ч., які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, гол. у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Гол. поселеннями були с.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму - Табір, Богемка, Царевич, б. Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив Ч. приймати рос. підданство. Вони записувалися до сел. стану і підлягали місц. адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чес. волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чес. поселення належали до укр. волостей. Всіх чес. поселень було бл. 130, а ч. Ч. доходило на поч. 20 ст. до 65000; майже всі Ч. прийняли православіе. Перші чес. вид. були рел.: „Český pravoslavný kalendař", a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель Колегії П. Ґалаґана, згодом у Житомирі). Частина Ч. залишилася протестантами (Чес. брати).

Довший час чес. поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту укр. оточення; по м. асимілювалися скоріше. Завдяки добрій с.-г. техніці і чес. методам хліборобства Ч. ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували с.-г. машини. Організацією і технікою господарства вони впливали на сусідніх українців.

У Києві виходили газ. „Ruský Čech" (1906-1908, ред. В. Вондрак), а згодом „Čechoslovan" (1911 - 14, 1916 - 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропагував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпні 1914 з місц. Ч. постала в Києві військ. організація «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького легіону на Україні і в Росії; до них приєдналися військовополонені Ч. і словаки з австро-угор. армії, яких під кін. 1917 було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили „Československý Dennik" та „Československý Vojak". Тут таки мала осідок Чехо-словацька Нар. Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чес.-укр. взаємини з Укр. Центр. Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).

В УНР за чес. меншістю визнавалися права, згідно з законом про нац.-персональну автономію. У лютому - березні 1918 лише мала частина укр. Ч. від'їхала на сх., з відступаючими частинами чес. легіону, переважне ч. їх лишилося на Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-их pp. існувало 13 чес. сільрад, були чес. початкові школи, 1926 всіх Ч. в УССР і Крим. АССР жило 17 500.

За другої світової війни знову Ч., т. зв. волинські, підтримали заходи творити чехо-словацькі військ, частини, вступивши в 1944 до Чехо-словацьког бригади. На підставі чехо-словацько-сов. угоди про обмін населення 1945, частина Ч. виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., гол. у Волинській обл.

Іншою групою чехів, що жили на Україні, були чес. колоністи на. Закарпатті в 1919 - 39 pp. їх призначувано сюди як службовий персонал у держ. адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть с.-г. колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з зем. реформою в деяких с. півд. Закарпаття). Ч. їх зростало: 1921 - 2 000, ,. Наявність на Закарпатті Ч. з вищою, ніж у місц. населення освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. По м. розбудовувано окремі квартали (т. зв. колонії), де жили переважно Ч. Впроваджено чес. шкільництво; 1935 було 3 чес. гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були переважно євреї). Ч. назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, українську мову. Натомість сприяли чехізації краю. Появлялася чисельна чес. преса. Гол. газ.: „Podkarpatské Hlasy" (двічі на тиждень, 1925 - 39), „Hlas Východu" (соціалдем. тижневик, 1928 - 33), а з 1339 - „Karpato-Ukrajinska Svoboda" і „Přechledy z Karpatské Ukrajiny". За автономної Карпато-укр. держави ч. Ч. дещо зменшилося. Їх представником у соймі був М. Дрбал. За угорської окупації всі Ч. залишили Закарпаття.

Література

Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К.: Либідь, 1997.
Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954-1989.(укр.)
Auerhan J. České osady na Volini, na Krymu a na Kavkaze. Прага 1920;
Auerhan J. Osady českých emigrantů v Prusku, Polsku a Rusku. Прага 1920;
Рихлік Є. Досліди над чес. колоніями на Україні. Записки Етногр. Товариства, кн. І. К. 1925;
Karas F. Obrazy z českých osad v Polsku. Прага 1935;
Флоровский А. Чехи и восточные славяне, тт. І-II, Прага 1947.

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954-1989.(укр.)
Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин // Українсько-руський архів. - НТШ, т. XV. - Л., 1921
Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. - Прага, 1924
Наріжний С. Українська еміграція, частина І. - Прага, 1942
Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
Hostička V. Spolupráce Cechů a haličských Ukrajinců v leteh 1848-1849. - Прага, 1965
Zilinskyj O. Sto padesá let česko-ukrajinských literarních styků 1814-1964 // Vedecko-Bibliograficky Sbornik. - Прага, 1968
Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) // Дружньо вперед. - Пряшів, 1975-1981.

www.uk.wikipedia.org

Назад на головну сторінку