Чехія і Україна, Українці в Чехії, Чехи на українських землях

Чехія і Україна

Між Чехією та Київською Руссю існували династичні, господарські та культурні зв'язки. Велика Моравська держава підтримувала торгівельні зв'язки з Руссю. 998 року в Києві перебували посли чеського князя Олдржіма. Дві дружини Володимира Великого були чешки, від яких він мав синів Вишеслава, Святополка та Мстислава. Король Данило ходив у походи на Чехію, а його син Лев Данилович уклав мир з чеським королем. Доказом торгівельних зв'язків є знахідки в Україні чеських монет. Впливи кирило-методіївського християнства сягали Русі ще до офіційного хрещення Києва.

У Карловому університеті (Прага) в 14-15 ст. існувала окрема колеґія для укр.-білоруських студентів з Великого Князівства Литовського. Серед гуситів - вояків Яна Жижки мали бути й українці, а деякі гусити після поразки оселилися на укр. землях. У братських школах в Україні помітні впливи педагогіки Яна Коменського. Перший зразок українського фолкльору - "Пісня про Штефана воєводу" - зберігся в граматиці чеха Яна Благослова (1571). У 16 ст. до Чехії заходили окремі козаки або їх з'єднання з польської армії. У 1594-1598 рр. до Праги приїздив висланець Запоріжжя Станислав Хлопицький. На поч. 17 ст. кілька моравських міст й окремі шляхтичі утримували козаків для охорони перед нападами військ семигородського князя Бочкая.

Господарсько-торгівельні зв'язки: до Чехії вивозили худобу, віск, шкури, частково збіжжя та східні тканини і приправи; головним імпортом з Чехії був текстиль, скляні вироби, метали і зброя. У кінці 18 ст. з мукачівським єпископом А.Бачинським листувався чеський учений В. Фортунат Дуріка. Чех Я.Прач, перебуваючи на Наддніпрянщині, записав мелодії укр. пісень (збірка видана у Петербурзі у 1790 р. і 1815 р. - перші музичні записи укр. пісні взагалі). У 19 ст. між культурними діячами обох народів були персональні зв'язки: Й.Шафарик листувався з І.Могильницьким і Я.Головацьким та знайомив чехів з укр. справами та культурою. М.Шашкевич захоплювався працями Я.Коллара, Й.Юнґмана і В.Ганки. Листувалися з провідними чехами і відвідували Чехію О.Бодянський й І.Срезневський. А.Метлинський зробив перші переклади з чеської літератури.

1830 року Ф.Палацький відстоював самобутність укр. народу (Časopis Českého muzea). Гавлічек-Боровський уже 1848 року вважав українців за окремий народ між Росією і Польщею. Делеґати Галичини й Закарпаття на Слов'янському Конгресі у Празі 1848 р. зустріли прихильне наставлення чеських діячів до своїх вимог. Впливи видатних чехів (Коллара, Шафарика, Ґанки) позначалися на ідеології Кирило-Методіївського Братства. Одному з них Т.Шевченко присвятив поему «Ян Гус» з особистим «Посланіем славному Шафарикові». У Празі вийшло перше повне (нецензуроване) видання «Кобзаря» (1876). З'явилися чеські переклади Шевченка й українських повістей М.Гоголя. Й.Фріч написав 1865 року драму «Іван Мазепа». Твори українських письменників (М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянську, Б.Лепкого, Лесю Українку), укр. пісні і казки перекладали Р.Єсенська, Я.Гудец, К.Єлінек (він також автор оповідань і нарисів на укр. теми); укр. нар. творчість досліджували Л.Куба, Й.Гануш і Ф.Ржегорж (кільканадцять років жив у Галичині). А.Єдлічка компонував на укр. мотиви (муз. обробка «Наталки Полтавки»).

І.Франко перекладав чеську літературу, написав низку статей на укр. теми до чеських видань, у тому числі і до енциклопедії „Ottův Naučný Slovnik". Твори Франка перекладали Ф.Главачек, Я.Розвода, Р.Єсенська, а його драма «Украдене щастя» була виставлена як опера в Празі. У 1860-1870-х pp. відвідали Чехію О.Потебня, М.Костомаров і П.Куліш. Між Прагою і Львовом існував обмін публікаціями. Ряд чеських учених обрано дійсними членами НТШ (Я.Бідло, Л.Нідерле, Ї.Полівка, З.Неєдли, К.Ходунський й ін.), а Чеська Академія Наук обрала членом-кореспондентом М.Грушевського, В.Гнатюк став членом Етнографічного Чехо-Словацького Товариства. У високих школах Праги викладали укр. вчені І.Пулюй й І.Горбачевський. В Чернівцях від 1864 аж до 1870 року працював відомий чеський архітектор Йозеф Главка, де він збудував резиденцію буковинських митрополитів, нині будова Чернівецького університету. Етнограф Франтішек Ржегорж (1857-1899) певний час мешкав у Галичині (1889, 1891-1893), і левова частка його наукової спадщини стосується україністики.

На поч. 20 ст. після сецесії укр. студентів у Львівському Університеті кілька сотень укр. студентів опинилися у високих школах Праги. Зразком для укр. організацій «Січі» і «Соколи» був чеський Sokol. Великий успіх мала поставлена в Києві М.Садовським 1907 року опера Б.Сметани «Продана наречена». Влітку 1919 р. з великим успіхом виступала в понад 20 чеських містах Українська Республіканська Капела О.Кощиця.

За міжвоєнного часу українсько-чеські культурні зв'язки інтенсивно розвивалися в Празі, де виникли численні установи української еміграції. Зокрема, це були Український Вільний Університет у Празі, Українська Господарська Академія в Подєбрадах, гімназія у Ржевницях під Прагою, Музей Визвольної Боротьби України (МВБУ) та ін. Відомоє є т. зв. празька письменницька школа, представником якої є Євген Маланюк.

В УСРР з'явився ряд перекладів з чеської; делегати з Чехословаччини брали участь у міжнародному з'їзді революційних письменників у Харкові 1930 року. Тоді з'явилися чеські переклади П.Тичини, Ю.Яновського, були поставлені на чеській сцені драми О.Корнійчука. Письменники та митці з УСРР у 1920-х pp. відвідували Чехословаччину. Закарпатська тематика віддзеркалена в творах І.Ольбрахта («Микола Шугай розбійник», репортажі «Гори і століття», «Голет у долині»), В.Кані, в романах Я.Верби («Душа гір»), В.Ванчури («Останній суд»), трилогії К.Чапека («Гордубал»), в поезіях С.Неймана (цикл «Карпатські мелодії») й ін.

Богемістика в Україні зосереджена на слов'янознавчих кафедрах у Київському, Львівському й Ужгородському університетах та при НАН України. Студії з україністики зосереджені на кафедрі Празького Карлового Ун-ту (тут викладали І. Зілинський, І. Панькевич, М. Затовканюк, К. Ґеник-Березовський, В. Жідліцький, нині тут працюють В.-М. Лендєлова, Т. Хланьова, М. Пржігода та ін.), в Університеті Палацького в Оломоуці (Й. Андерш, Н. Маліневська, Г. Молнарова, Р. Нємець, Е. Оплеталова, У. Холод), в Масариковому університеті в Брні (Г. Миронова), в укр. відділі Слов. Інституту (дир. чес. русист й україніст Ю. Доланський), Чехо-Словацької АН (О. Зілинський, В. Гостічка, А. Куримський). Пряшівські культ.-наук. установи сприяють чес.-укр. культ. зв'язкам, зокрема Микола Мушинка дослідив долю міжвоєнного МВБУ, еміграцію русинів Румунії до Чехії тощо. Укр. письм. Пряшівщини здійснили низку перекладів з чес.

Українці в Чехії

Поза індивідуальними випадками чи невеликими групами українці не поселювалися громадами в Ч. до 20 ст. У 19 ст. це були студенти, вояки австр. армії, урядовці й сезонні робітники. Першу укр. організацію в Ч. створили студенти - Українська громада в Празі (1902). На поч. першої світової війни у Ч. опинилися втікачі з родинами з Галичини. У Нуслях б. Праги була заснована 1914 укр. початкова школа. Найбільшим скупченням цих втікачів був Святобожіцький табір (1917 - 18, бл. 1200 меш.); там діяла гімназія та розгорнулася культ.-осв. праця.

З травня 1919 почали переходити кордон Чехо-Словаччини вояки УГА, які були інтерновані гол. в Ч., зокрема в Нім. Яблонному, де ч. вояків перевищувало 5 000, Ліберці з понад 1 000 вояків, а згодом Йозефові, де до 1926 зберігся табір укр. вояків, туди спроваджувано й рештки з ін. таборів, коли вони поступово ліквідувалися. Ці вояки творили якийсь час напівлеґально Укр. бригаду, сподіваючися, що будуть використані урядом ЗУНР проти поляків; очолював її ген. А. Кравс. У таборах велася інтенсивна культ, праця, існували сер. і фахові школи, виходили газ. («Укр. стрілець», «Укр. скиталець»). З весни 1920 чехо-словацький уряд почав розпускати табори, а частина вояків зголосилася до роб. відділів, що, як допоміжні охоронні частини, перебували в різних м. Ч. та на Словаччині і Закарпатті.

Ін. українці влилися до складу політ. еміграції з Галичини і Наддніпрянщини, лави якої збільшувалися припливом з Польщі й Австрії, де екон. і політ. умови були дуже важкі. У Ч. умови були порівняно найкращі; це була слов. країна з дем. урядом і багатьма прихильними людьми до українців. У Ч., а гол. у Празі постали високі школи та наук. установи: Укр. Вільний Університет (перенесений зі Відня 1921), Укр. Високий Пед. Інститут ім. Драгоманова (з 1923), Укр. Студія Пластичного Мистецтва (заснована 1922), Укр. Інститут Громадознавства, Укр. Іст.-Філол. Товариство (з 1923), Музей Визвольної Боротьби України (заснований 1925), Укр. гімназія в Чехо-Словаччині (1925 - 45). У 1922 створено Укр. Госп. Академію в Подєбрадах. У цих школах вчилися емігранти, а згодом приїздили студенти зі Галичини і Закарпаття. Укр. акад. установи та студенти користувалися фінансовою допомогою чехо-словацького уряду до поч. 1930-их pp.; стипендії призначав Чес.-Укр. Комітет допомоги укр. та білор. студентам. Згодом ч. студентів зменшилося, деякі емігранти повернулися до Галичини і навіть до УССР, ін. еміґрували до ін. зах.-евр. країн або за океан. Проте Ч. залишилася до 1945 найактивнішим осередком укр. еміграції.

На поч. 1920-их pp. ч. укр. емігрантів доходило до 20000. Вони були сильно здиференційовані політ., фахово і територіальним походженням з перевагою інтелігенції та осіб у силі віку. Частина швидко інтеґрувалася у місц. життя, а навіть дехто прийняв чехо-словацьке громадянство. Спершу в гром. житті тон надавали укр. соціалісти, вони також були ініціаторами заснування Укр. Гром. Комітету (1921 - 25), субвенційонованого урядом; його функції згодом перебрав Укр. Комітет в ЧСР (уже без підтримки чехо-словацького уряду). У 1930-их pp. діяв Союз Укр. емігрантських оргцій в ЧСР. Найкраще в Ч. було організоване студентство; 1925 ч. студентів, що мали держ. стипендії, сягало 2 000. Крім заг. студентських товариств (здебільша «громад») по окремих м. (Укр. акад. громада в Празі, заснована 1919, у Брні, при УГА в Подєбрадах), діяли студентські товариства в Лржібрамі, Мєлніку; існували окремі товариства при укр. високих школах або організовані за фахами. Ще були жін. і спортові товариства, мист. гуртки, а також товариства з політ. профілем: соц. (Громада соц. молоді ім. Драгоманова, «Вільна Громада»); націоналістичні Група Укр. Нац. Молоді у Празі та Леґія Укр. Націоналістів в Подєбрадах; совєтофільське Ділове Об'єднання Поступового Студентства, що мало кілька філій. 1922 з осідком у Празі постав Центр. Союз Укр. Студентства, що об'єднував більшість укр. студентських організацій в еміграції та в Західній Україні; тут був його осідок до 1935.

З проф. організацій в Ч. діяли Спілка Укр. Лікарів у Чехо-Словаччині, Укр. Правниче Товариство в Чехії, Укр. Пед. Товариство, Товариство Укр. Інженерів, яке з низкою ін. техн. і госп. товариств у Ч. і поза нею утворило 1930 Союз Організацій інженерів-українців в еміграції з осідком в Подебрадах. З наук. установ діяли в Празі Укр. Акад. Комітет, Укр. Наук. Асоціація, Укр. Товариство прихильників книги. У Ч. відбулися два укр. наук. з'їзди (1926 і 1932) з участю учених також з-поза Чехо-Словаччини.

Найрепрезентативнішою жін. організаціею серед ін. виявився Укр. Жіночий Союз в Ч. (заснований 1923). З організацій молоді діяли: спортово-молодіжний Укр. Січовий Союз з осідком у Празі (1927) з кільканадцятьма місц. відділами в Ч. і поза нею; кілька гнізд тіловиховного товариства «Сокіл» (вони творили Союз Укр. Сокільства за кордоном, який підтримував приязні стосунки з чес. «Соколом»); з 1921 почав закладати свої курені і гуртки Пласт, і 1930 постав у Празі Союз Укр. Пластунів-Емігрантів. Діяло також кілька спортових товариств. Ч. була визначним укр. вид. осередком. Тут діяли видавництва: Укр. Гром. Вид. Фонд, «Сіяч», «Колос», «Чес.-укр. книга» (Г. Омельченка), Ю. Тищенка й ін.

У 1930-их pp. почало збільшуватися ч. закарп. українців у Ч. Це були переважно студенти, вояки, урядовці, але також щораз більше робітників. Закарп. студенти мали свій Союз Підкарп. Укр. Студентів, а русофіли - «Воарождение». Після березня 1939 до Ч. наплинула політ. еміграція з Закарпаття, у тому ч. і чл. уряду Карп. України на чолі з о. А. Волошином.

За нім. протекторату Богемія і Моравія над Ч. (1939 - 45) більшість укр. установ була ліквідована, ін. ледве животіли. Офіц. визнання мало тільки Укр. Нац. Об'єднання і Укр. Громада. Появлявся далі ж. «Пробоєм», почала виходити газ. «Наступ» (обоє вид. націоналістичні, закриті німцями 1943). До кін. діяли гімназія в Моджанах, Укр. Вільний Університет та УТГІ.

З приходом сов. військ у травні 1945 укр. організоване життя у Ч. цілком припинилося. Більшість емігрантів виїхала до Зах. Німеччини, згодом до ін. евр. країн і за океан. Зате до Ч. прибували українці з Закарпаття, зокрема як демобілізовані вояки чехо-словацької бригади ген. Л. Свободи, що не захотіли повертатися до СССР. До них приєдналися українці з Пряшівщини, що приїжджали на працю або навчання. Більшість поселилася в Празі або по містах і селах на пограниччі, звідки були виселені німці. Дехто залишився в чехословацькій армії. З Пряшівщини постійно прибували, гол. до міст, робітники, які, як і всі українці в Ч. легко асимілювалися. 1947 - 48 з Румунії (села Ваґаш і Скеюш у Банаті) поселилися компактними групами бл. 500 українців у Тиховській і Зноймській округах та в м. Хомутові.

Спершу діяло в Празі русофільське студентське об'єднання «Возрождение» з його ж. «Костер»; всі укр. установи були ліквідовані, (останнім Укр. Музей 1948) під претекстом «буржуазного націоналізму». Ряд укр. діячів заарештовано і декого заслано до СССР. У 1950 Правос. Церква Чехо-Словаччини перебрала гр.-кат. парафію в Празі. Нині ця церква має свою організацію по всій Ч. і Моравії (1 митрополит і 1 єпископ з кільканадцятьма свящ.). Хоч вірні цієї Церкви здебільша українці, її характер скорше чес. і рос. (церк. вид. і богослужбова мова).

У 1968 відновлено гр.-кат. душпастирство в Празі з обсягом діяльности на всю Ч., з кількома свящ. Намагання заснувати окрему укр. культ. організацію (подібну до Культ. Союзу Укр. Трудящих на Пряшівщині) не вдалися. Існують тільки укр. гуртки мист. самодіяльности у Празі і Карлових Варах при будинках культури. У 1960 - 70-их pp. Ф. Приходько та П.Щуровська-Россіневич керували добрим укр. мішаним хором у Празі, який влаштовував Шевченківські концерти. Іноді до Ч. приїжджають укр. ансамблі з УССР або з Пряшівщини.

Чехи на українських землях

У висліді господарських, військових й культурних зв'язків між Чехією й українськими землями невеликі групи чехів селилися на Русі-Україні з 13 ст.. Польський хронікар Ян Длуґош згадує, що під час голоду в Чехії 1281-1282 деяке число чехів оселилося в Галицькому князівстві. За Юрія II Болеслава були в його оточенні і серед місцевої шляхти вихідці з Чехії й Моравії; одним з дорадників князя був Юрій Хотко, син Єроміра, а Хотко Отек був призначений луцьким палатином.

За Володислава Опольчика прибували торгівці, ремісники, а також деякі шляхетські роди (Врани). Серед римо-католицького священства на руських землях також були чехи, у тому числі дехто з єпископів. Згодом у польському війську перебували чеські наймані «роти», головно над Дністром, що виконували там охоронну службу на польсько-молдавському кордоні (рота Кани в кін. 15 - поч. 16 ст.). Ян Чернін командував експедицією на Молдавію 1509 року. На Україні й Литві чехи були відомі як гармаші в польських залогах і замках.

Індивідуально селилися чехи в Перемишлі, Коломиї, Холмі, а головним чином у Львові, який з 15 ст. став містом, яке притягало з уваги на своє господарське значення колоністів з чеських і німецьких земель. Серед львівських міщан було на той час уже кілька прізвищ з додатком «Чех», «Чеський». Один з них Ніколас Богемус побудував каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У 15 ст. війтом Львова був Альберт Чех Тучампський (лат. Albertus dictus Czech de Tuczamp). У результаті релігійних війн у Чехії, а зокрема після Білогорської битви, на західно-українські землі заїжджали втікачі з чесько-братської спільноти. Діяч цієї спільноти Ян Брож (лат. Brosius) разом з своїми однодумцями поселився в 1630-их pp. на Підляшші у Володаві; тут 1634 відбувся з'їзд представників чес.-братських громад Польщі й Литви, в якому брав участь Я. Коменський.

Чехи були пов'язані з українським козацтвом. За однією з гіпотез, серед організаторів козацтва був чеський князь Фрідріх Острозький (за Ф. Палацьким, В. Антоновичем); цей погляд заперечував М. Костомаров. Чес. впливи помітні в термінології коз. війська, організації табору, військ. тактиці. З коз. старшин відомий рід Орликів (екзильний гетьман П. Орлик), який веде свій поч. від Ч.

На послугах Петра І був ген. Ян Бернар Вейсбах, який брав участь у Полтавській битві. 1735 він став київ. губернатором, одержав від царя великі посілості, що належали Мазепі та його старшині. На цих землях Вейсбах розвинув госп. діяльність, зокрема в текстильній промисловості.

У 18-19 вв. на укр. землях були відомі Ч. музиканти, які з своїми капелами (hudby) мандрували від м. до м. Уславилися цією діяльністю Я. Прач, А. Єдлічка і Я. Ландвара. Постійно приїжджали на Україну купці, ремісники, а до Галичини і Буковини Ч. як австр. службовці. Популярними були чес. броварі.

У 1860-х pp. Ч. почали селитися на Україні цілими колоніями. Це була хліборобська еміграція, гол. на Волині. У Рівному створено спеціальну комісію для поселення Ч., які на вигідних умовах після скасування кріпацтва купували поміщицьку землю, гол. у Дубенському, згодом Луцькому, Острозькому, Житомирському та Володимирському пов., а також на Херсонщині, в Таврії і на Кубані. Гол. поселеннями були с.: Людгардівка (1863) на Волині, Чехівка на Поділлі, а в Криму - Табір, Богемка, Царевич, б. Мелітополя с. Чехоград. 1870 царський уряд дозволив Ч. приймати рос. підданство. Вони записувалися до сел. стану і підлягали місц. адміністрації, могли зараховувати себе до існуючих або творити свої власні волості. Так утворено 4 чес. волості: Рівенську, Дубенську, Луцьку і Купиченську; ін. чес. поселення належали до укр. волостей. Всіх чес. поселень було бл. 130, а ч. Ч. доходило на поч. 20 ст. до 65000; майже всі Ч. прийняли православіе. Перші чес. вид. були рел.: „Český pravoslavný kalendař", a 1888 (спершу в Києві, ред. Ф. Яреш, учитель Колегії П. Ґалаґана, згодом у Житомирі). Частина Ч. залишилася протестантами (Чес. брати).

Довший час чес. поселення зберігали свій характер, хоч перебрали деякі риси побуту укр. оточення; по м. асимілювалися скоріше. Завдяки добрій с.-г. техніці і чес. методам хліборобства Ч. ставали заможними, мали свої школи, пресу, товариства і кооперативи; з Чехії спроваджували с.-г. машини. Організацією і технікою господарства вони впливали на сусідніх українців.

У Києві виходили газ. „Ruský Čech" (1906-1908, ред. В. Вондрак), а згодом „Čechoslovan" (1911 - 14, 1916 - 18, ред. Б. Швігорський і В. Хорват), який за війни пропагував програму визволення Чехії і Словаччини з-під Австро-Угорщини. У серпні 1914 з місц. Ч. постала в Києві військ. організація «Чеська Дружина», що стала початком пізнішого чехословацького легіону на Україні і в Росії; до них приєдналися військовополонені Ч. і словаки з австро-угор. армії, яких під кін. 1917 було понад 200 000. Короткочасно в Києві виходили „Československý Dennik" та „Československý Vojak". Тут таки мала осідок Чехо-словацька Нар. Рада з В. Чермаком на чолі, яка утримувала приязні чес.-укр. взаємини з Укр. Центр. Радою. (Про політ. чес.-укр. взаємини див. Чехо-Словаччина).

В УНР за чес. меншістю визнавалися права, згідно з законом про нац.-персональну автономію. У лютому - березні 1918 лише мала частина укр. Ч. від'їхала на сх., з відступаючими частинами чес. легіону, переважне ч. їх лишилося на Україні. За Ризьким договором, бл. 20 000 опинилося в Польщі. В УССР за 1920-их pp. існувало 13 чес. сільрад, були чес. початкові школи, 1926 всіх Ч. в УССР і Крим. АССР жило 17 500.

За другої світової війни знову Ч., т. зв. волинські, підтримали заходи творити чехо-словацькі військ, частини, вступивши в 1944 до Чехо-словацьког бригади. На підставі чехо-словацько-сов. угоди про обмін населення 1945, частина Ч. виїхала з України на батьківщину. Залишилося кільканадцять тис., гол. у Волинській обл.

Іншою групою чехів, що жили на Україні, були чес. колоністи на. Закарпатті в 1919 - 39 pp. їх призначувано сюди як службовий персонал у держ. адміністрації, до шкіл, транспорту, як старшин армії, а також селилися тут торгівці й промисловці. Розпочато навіть с.-г. колонізацію (кілька сот родин поселилися у зв'язку з зем. реформою в деяких с. півд. Закарпаття). Ч. їх зростало: 1921 - 2 000, 1930 - 21000,1938 - 30 000. Наявність на Закарпатті Ч. з вищою, ніж у місц. населення освітою, фаховою підготовкою і позицією представників «панівного народу» забезпечувала їм упривілейоване становище. По м. розбудовувано окремі квартали (т. зв. колонії), де жили переважно Ч. Впроваджено чес. шкільництво; 1935 було 3 чес. гімназії, учительська семінарія, 23 горожанські і 182 початкові школи (учнями в цих школах були переважно євреї). Ч. назагал не асимілювалися і не вивчали, поза винятками, українську мову. Натомість сприяли чехізації краю. Появлялася чисельна чес. преса. Гол. газ.: „Podkarpatské Hlasy" (двічі на тиждень, 1925 - 39), „Hlas Východu" (соціалдем. тижневик, 1928 - 33), а з 1339 - „Karpato-Ukrajinska Svoboda" і „Přechledy z Karpatské Ukrajiny". За автономної Карпато-укр. держави ч. Ч. дещо зменшилося. Їх представником у соймі був М. Дрбал. За угорської окупації всі Ч. залишили Закарпаття.

Література

  • Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954-1989.(укр.)
  • Брик І. Матеріали до історії українсько-чеських взаємин // Українсько-руський архів. - НТШ, т. XV. - Л., 1921
  • Колесса О. Погляд на історію українсько-чеських взаємин від X до XX вв. - Прага, 1924
  • Наріжний С. Українська еміграція, частина І. - Прага, 1942
  • Шамрай А. Укр.-чес. літ. зв'язки в 19 ст. К. 1956;
  • Hostička V. Spolupráce Cechů a haličských Ukrajinců v leteh 1848-1849. - Прага, 1965
  • Zilinskyj O. Sto padesá let česko-ukrajinských literarních styků 1814-1964 // Vedecko-Bibliograficky Sbornik. - Прага, 1968
  • Мольнар М. Поетичний літопис чехо-словацько-української дружби (серія статей) // Дружньо вперед. - Пряшів, 1975-1981.


www.uk.wikipedia.org

adresa: Ukrajinská iniciativa v ČR, Dům národnostních menšin, Vocelova 3, 120 00 Praha 2
tel.: 221 419 821 © 2010
HUMLNET CREATIVE